Новини

з 20 грудня 2019 року по 20 січня 2020 року Національний еколого-наткралістичний центр учнівської молоді проводив традиційний щорічний новорічно-різдвяний конкурс "Новорічна композиція". Колективна робота гуртківців "Чарівний олівець" " Традиції українського вертепу"- керівник Бакунець Л.А., вчитель мистецтва здобула І місце. Вчитель передає своїм вихованцям традиції українського народу, зокрема Полісся, адже Різдвяні свята в житті українців займали велике значення, що збереглися і до наших днів.

10 березня учні-старшокласники розпочали Тиждень Шевченківських днів радіолінійкою про життєвий і творчий шлях Кобзаря, а протягом тижня в школі пройдуть традиційні заходи, адже весна в Україні починається з Шевченка. На початку весни, коли пробуджується природа, світ згадує генія і поводиря українського народу в часи бездержавності Тараса Шевченка. Приємно констатувати, що Тарас Григорович не тільки подорожував Рівненщиною, а й під враженням від побаченого та почутого - присвятив їй свої твори. Під час свого другого приїзду в Україну (1845—1847 рр.) Т. Г. Шевченко активно співпрацював в з Київською археографічною комісією, як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів. В розпорядженні від 21 вересня 1846 року, підписаному київським генерал-губернатором (Археографічна комісія була підзвітна канцелярії губернатора) Шевченкові було доручено відвідати різні місця Київської, Подільської, Волинської губерній з метою зібрати місцевий фольклор, дослідити та змалювати історичні кургани, урочища та архітектурні пам’ятки.
Після 3-го жовтня він виїхав до Житомира. Вирішивши необхідні службові справи у губернському місті, поет продовжив мандрівку в західному напрямку, аби відвідати волинський край. На цьому шляху він уперше ступив на рівненську землю. З історичних джерел автор «Кобзаря» знав славну минувшину краю (XVI—XVIII ст.), багату визначними суспільними й культурними подіями, знав дещо і з новітньої історії, фольклору краян, їх звичаїв.
Тарас Шевченко в жовтні 1846 року зробив маршрут по місцях Рівненщини - Корець, Острог, Дубно, Кременець, Почаїв він зупинявся з метою оглянути численні архітектурні пам'ятки, поспілкуватися з селянами, поцікавитися особливостями їх духовної та матеріальної культури. Рештки знаменитих острозьких древностей та Замкової гори, що були найціннішими з колишньої архітектури Острога. Пізніше, уже в час заслання, він назвав ці споруди «похмурими свідками минулого». Мальовничі краєвиди поет майстерно відтворив у повісті «Варнак». Таким скажімо, є опис хутора поблизу Дубна, де одужував головний герой твору.
Шевченко багато писав про унікальне у світі явище – козацтво, Запорізьку Січ. Вважається, що Кобзар добре знав про трагедію українського народу, місцем якої в червні 1651 року стало поле під Берестечком поблизу рівненських сіл Пляшева та Острів. Тут відбулась велика битва військ Богдана Хмельницького та польського короля Яна Казиміра, відома в історії визвольної війни українського народу. Не міг Кобзар не побувати на місці вічного спочинку героїв Берестечка. Згодом у Кос-Аралі він пише вірш, присвячений цій події, в якому з глибоким співчуттям оспівує трагедію і мужність свого народу:
Ой чого ти почорніло
Зеленеє поле?
Почорніло я від крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю...
У 40—50-і роки XIXст Значна кількість панських маєтків передавалася посесорам і найманим управителям, які доводили покріпачених селян до крайнього зубожіння. Картини селянського побуту того часу наповнювали жахом вразливого пристрасного поета. Глибокі враження волинсько-подільcької подорожі Т.Г.Шевченко не раз художньо осмислював у подальшій творчості, в поезії і прозі. У дорожньому зошитку, в якому поет робив зарисовки, зберігся лаконічний, але промовистий запис рукою самого Кобзаря:
«Всюди їздив — і всюди плакав»...